Отримано 09.01.2026, Доопрацьовано 17.04.2026, Прийнято 19.05.2026 Опубліковано 29.06.2026
Актуальність теми зумовлена тим, що в умовах турбулентного, інституційно фрагментованого та цифровізованого середовища якість стратегічних рішень визначається не лише формальними процедурами цілепокладання і розподілу ресурсів, а й тим, як суб’єкти сприймають інформацію, ризики, інституційні обмеження та алгоритмічні інструменти підтримки вибору. Метою роботи було сформувати цілісну методологічну конструкцію, здатну поєднати нормативний контур стратегування з поведінковим, інституційним, аналітико-модельним та цифрово-адаптивним контуром прийняття рішень. У дослідженні було використано системний, структурно-компонентний, порівняльний, інституційний та поведінково-когнітивний підходи, а також методи критичного огляду літератури, концептуального моделювання, проблемно-логічного структурування і багаторівневої аналітичної інтерпретації. У статті було обґрунтовано методологію дослідження взаємозв’язку між стратегуванням економічного розвитку та поведінковими моделями прийняття рішень. У результаті було запропоновано інтегровану методологію, в якій стратегування інтерпретувалося як цикл взаємодії цілей, даних, аналітичних моделей, процедур узгодження, реалізації, моніторингу та адаптації. Було показано, що пояснення реальних стратегічних рішень вимагає врахування обмеженої раціональності, когнітивних викривлень, неоднорідності рівнів мислення, інституційних стимулів та ефектів алгоритмічної медіації. Також було доведено, що методологія має будуватися як багаторівнева: на національному рівні акцент було зроблено на роботі з невизначеністю та довгими горизонтами наслідків, на регіональному – на координації програм і ресурсному дизайні, на мікрорівні – на поведінкових механізмах реалізації. Практична цінність роботи полягає у можливості використання запропонованої методології для побудови стратегій економічного розвитку, архітектури управлінських процедур, систем моніторингу та адаптивних механізмів прийняття рішень у публічному управлінні й цифровому середовищі
архітектура політики; обмежена раціональність; інституційна координація; управління невизначеністю; алгоритмічна медіація; процедурна легітимність